|
|
|
|
Прозріння |
|
|
|
|
|
|
Свіча
холоне і
німіє. Вона
втомилась
від розмов. Душа
потроху
восковіє, Потроху
застигає
кров. Мені
до сліз
роз'їла очі Холодна
темрява
кімнат. Мій
страх
прокинувсь
опівночі: Нема
вже вороття
назад ! Зима
покрила
жовтим
снігом Похмурі
язви наших
днів. В
очах, де
замерзає
крига, - Лише
відбитки
гарних снів. Розіб'ється
мінорне ехо Реальності
об неба
твердь І
байдуже. У
сні так легко Забути
про життя і
смерть. Вже
не болять
нам власні
рани На
обезкровленій
землі. У
чому ціль
самообману? Погасла
свічка на
столі. Десь
гине фауна і
флора, Десь
війнами
годують зло. І
шаль
холодна,
непрозора Планети
покрива
чоло. А
ми грошей
примарну
владу Відчути
прагнем над
усе Та
хто крім нас
за нашу зраду Жорстоку
кару понесе? |
|
|
|
|
|
||||
|
|
|
||||
|
|
|
||||
|
|
|
||||
|
|
|
||||
|
|
|
||||
|
|
|
||||
|
|
|
||||
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
||